словавіршіпрозабіографіявідгукиe-mail
словавіршіпрозабіографіявідгукиe-mail
Уперта люблячая мати В своїм стражданні-правоті: Бабусиного щастя б взнати. - Що ж з тебе буде у житті?
Сорочка латана,подерті Штани і вічно без гроша -Мені, повір, подібно смерті -Четвертий місяць без вірша
Чи то, не всім дарованая мука, щасливим був би й тим що встиг Бо є лиш батько й син, немає внука у трьох іпостасях Святих.
-Тобі ж одні вірші на думці Тиняння світом і пива -Я був в раю і в пекла лунці Я бачив різнії дива.
-Гов, схаменись, згадай про жінку Що скажуть люди втім про вас -Вона зі мною й питиме у шинку І мій розділить судний час.
Або ж ми розведемось і житимем на віру Щоб вже нас в нас ніхто не відібрав Хто ти? Я - Кармелюк, я знову втік з Сибіру, щоб Дух Святий підняти на гора.
08.05.2004 Киів
Нишком сум закрався в груди Ріже по частині: - Буде, буде,все ще буде… - Буде завтра…- Чом не нині?
приблизно лютий 2004 Киів
На кожне Колесо завжди, Патик підступний віднайдеться: "Куди ж воно нахаба преться, Їм не дозволено сюди." Застогне бідне,заскрипить, Погнуті шпиці порівняє, Нажаль завжди щось зупиняє, В окрилену натхненну мить. Хоча б на гріш йому знаття, Що так з давен віків годиться, Воно ж не може не котиться, В тім - Вищий сенс його буття. Не всі ще пройдені шляхи, Збав Боже лиха і недолі, Бо ж десь в селі чекають солі, Старі,жінки і дітлахи… Я ж Вам скажу,без гаму і без крику, То все байки,а Істина проста, Господь однаково створив патику, Для колеса,також і для хребта! 8 червня 2004р.
Мовчазна гинеш у пітьмі,
З надією на краще завмираєш,
Від Бога душу не сховаєш,
Ні в храмі дивнім, ні в тюрмі.
Тож з біллю доживати вік,
В такі роки,ще зовсім молодими,
А може зійде Володимир
І знов зжене в Святиню рік,
Щоб змити бруд із душ людських.
Ми вийдемо веселі і щасливі,
В співпраці доживем на ниві,
Розвієм слід часів лихих.
Та лиш мені не так здалось:
Хто подихом досяг любові,
Ще мало зтуженої крові
За гріх людський в світ пролилось.
О,Господи, навіщо Ти ділиш людські душі навпіл і примушуєш їх шукати одне одного
в цій пустелі, що зветься життя!
Навіщо Ти примушуєш їх страждати;навіщо Ти дозволяєшєм їм зраджувати.
Чому Ти дивишся на все це так спокійно. Господи, невже Ти вчиш нас прощати одне
одного!
На всім поставивши хрести,
Молив я Господа так довго в тому,
Щоб дав наш гріх мені одному
До суду Божого нести!
На підвіконні у тебе квіти,
В глиняних горщиках давніх століть.
Диво- натхнення майстрів узріти,
В танці орнаменту червону мідь.
На підвіконні у тебе квіти,
Тягнуться світла і прагнуть тепла,
Радісна звістка приходить звідти,
З іншого боку віконного скла.
На підвіконні у тебе квіти,
Знають чекання і знають твій сум,
Знають як можуть тіла тремтіти,
Солодко збувшись від одягу й дум.
На підвіконні у тебе квіти,
Ти вже ніколи не будеш одна,
Та зупинившись на мить помітив,
Інша сумує вже біля вікна-
На підвіконні у неї квіти…
Прозаїчний миттєвий сюжет
В різнобарві абсурду буття,
Зколихне старовинний портрет,
Виринаючи із забуття.
І торкнувшися ніжно чола,
Прошепоче в оновлений світ:
"Ти із Чаші Кохання пила?!
Ти вдихала Чаруючий Квіт?!
Ти не відала Тайни часів
І не знала Шляхів Вороття,
Та за тебе я сотні разів
Був готовий віддати життя.
Ти мовчиш? Так подай же хоч знак!
Або краще мене відпусти!
Ти, тринадцятий мій Зодіак,
Знов мовчиш? Будь же проклята ти!"
Відштовхнувши від себе вуста,
Прокричав шаленіючи в слід:
"Твоя Чаша Кохання - пуста!
Твій пов'янув Чаруючий Квіт!"
Невідомий художник дарма
Свято вірив в прийдешню Весну,
Розподілений День між всіма
Розжене психоделію сну.
Завітаєш до церкви у день,
Принесеш свою біль і біду,
Чуєш дзвін виграє своє : "Дзвень!"
Бачиш-час заповільнив ходу.
Непомітно усі відчуття ,
Розчинились у лагідний спів,
І немає назад вороття,
З цих далеких і дивних світів.
Десь позаду лишились вуста,
Зачарований погляд у даль,
Коли груди приймали Христа,
Небеса підіймали вуаль.
Щоб побачив відступницький гріх,
І шалений голгофський ескорт,
Щоб один помолився за всіх,
А молитва відлилась в акорд.
"Ані кроком ти ближче не став,
І не видно за стінами веж,
Чи палаєш, чи вже відпалав,
Розгубив свою віру? І всеж
Повертайся до Мене, приходь
Я віддам тобі Мудрість Глибин,
Це говорить з тобою Господь:
Силен Дух,Вічен Батько, Свят Син."
В'ється стежка під ногами,
Поглинає подих свіжість,
І ранковими піснями
Птах дарує сердцю ніжність.
Вічна доля, солов'їна,
Роздаровувати душу.
Так і ти, моя Вкраїно,
Так і я, з тобою мушу.
Ось, шепочуть наді мною,
Про щось своє древні дуби,
Й біла скеля з перепою
Ненавистно скалить зуби.
Вона знов вночі упилась,
Руйнівної річки зіллям…
Десь росою у покосі
Біла квітка умивалась,
І в чорнявому волоссі
По обіді красувалась.
Простувався,аж до неба
Погляд лагідний юнацький.
Може йому було треба
Відшукати шлах чумацький?
Знає сам що запізнився,
Вжеж бо ранок владарює,
Й соловейко, що залився,
Сердце ніжністю чарує.
Та в жорстоких днях турботних
Сердце ніжність розтрачає…
У творчості суєтного буття
Ми підсвідомо прагнемо безсмерття.
Питання смерті та життя
Всього лиш часу хвилювання.
Пісні сердцевого биття
Дарують марні сподівання.
Відходять вірші в небуття,
Всьому нервове порівняння.
Розносить вітер почуття
Вже відпалавшого кохання.
Вже зовсім нові заняття,
Знайомства, розпач, споглядання,
Душа ж пропалює життя
Й чекає мовчки покарання.
Розпечене місто ,мов забута картопля,
У попелі лісу пасхальних багать.
Зустрів випадково твій розгублений погляд,
Не бійся сестричко,я давній твій брат.
Статистика неба розпорошила вітром
По всім закуточкам земної кори:
Несе Галя воду,животворчу у відрах-
Коромисло гнеться,застава горить!
Яке ж воно пекло?Що ржавітиме вічно,
В безпростірних кігтях,стискаючи скарб.
Задушиться сміхом пересічний зустрічний,
Коли врешті сонця досягне Ікар.
В безмежжі cпіралей мандруватиме станом,
Народжена частка без болю й гріха.
"Ти вже третя зайва…",-так безжалістно й п'яно,
Здійснилось пророцтво,належне в віках.
І колесо долі божевільне й завзяте,
Зірветься з балансу природи речей.
Ви-чуєте гуркіт,присягають солдати,
На служжбу державі,на дружбу з мечем.
Дитячі молитви відлітають до цілі,
У космос далекий,як в казку,як в міф
Ти віриш всерівно ,він повернеться цілий,
Такий ось надія дарує лиміт.
Прощай ,люба Весно!Нерозпущена квітка,
Ліричний недоспів брутальності днів.
Задумай бажання,хоч збуваються рідко,
Та все може бути у дивному сні.
Танцює по даху,психоделія-злива,
Натхненно виводить розбещені па,
Лікуй свою душу нефільтрованим пивом:
Розряд-не розрада,пропав - або пан.
І змучено подих,цигаркові скульптури,
Роздмухує поруч у тиші німій,
Сковзне у кватирку,не спасе,не задурить,
Розтане в повітрі, в вечірній пітьмі.
Згасає лампадка,меланхолія ночі,
Навіює блюзи в потертій джинсі.
"У Києві-шоста…"-прокидатись не хочу.
Запізнююсь?Швидко!Хліб,чай,масло,сіль?!?
Біжу,схвилювавшись,в свій фабричний притулок.
"…За київським часом-п'ятнадцять нуль-нуль…"
Розпечене місто ,мов…-а це вже десь було,
І погляд знайомий,от справи,ну-й-ну!
Всміхнися сестричко,так в житті не буває:
Боги жартівливі,містичний маневр.
А зараз можливо, на пів-кроці до раю,
Дитячий твій погляд врятує мене.
Лежати,звільнившись від творіння,
В передчутті нових вершин.
В очах приємне мерехтіння,
І легкість в тілі ,і воля від хвилин.
Єднання із музикою слова,
І недосяжність світу мрій,
Полярність дум і смерть Христова,
Все це у тузі і в радості моїй.
В цю мить, незворушливу і п'яну,
Крізь непрозорість стін буття,
Крізь дум тягар і слів сутану,
Упала зірка в долоні каяття.
Найбільше юним притаманна,
Тонка,як волос,як шовкова нить:
Помилка,випадок,омана.
"Та Бог-розщедриться, і Бог-простить!"
Бо Міць,незламну і нескірну,
Бо Велич Духу,що з віків повстав,
І Славу перемог,і Вдачу вірну…
Тобі нести до поколінь і справ!
початоксловавіршіпрозабіографіявідгукиe-mail